Такий суперечливий цинк

Цинк - мікроелемент, крихкий блакитно-сірий метал, розповсюджений на земній кулі виключно у сполуках.

Древні греки називали його «несправжнім сріблом». Але власну назву ймовірно він отримав від німецького слова «zinke» за схожість кристалів чистого цинку на дрібні зубчики.

Алхіміки вважали цинк одним з 7-ми важливих елементів, що перебував під керівництвом планети Сатурн.

Цинк є надважливим елементом організму рослин та тварин, тому що входить у переважну більшість ферментів (300), є обов’язковою складовою білків – так звані «цинкові пальці», що приймають участь у транскрипції ДНК (подвоєння).

Цинк дуже тісно пов'язаний з ферментами, гормонами та вітамінами, тому напряму впливає на кровотворення, обмін вуглеводів, білків, жирів, енергетичний обмін, ріст та розвиток внутрішніх органів.

Цинк входить у структуру ферменту карбоангідрази, яка відповідає за розщеплення вуглекислоти у легенях.

Цинк має досить широкий спектр дії на організм. Він бере участь у процесах дихання, є каталізатором окисно-відновних процесів, підвищує активність вітамінів, посилює фагоцитоз, впливає на процеси запліднення й розмноження активує гормон інсулін, кишкову фосфатазу, регулює активність кальцію та міді, послаблює гіпертензивний вплив адреналіну.

На клітинному рівні 30–40 % цинку локалізовано в ядрі, 50 % — у цитозолі, решта — пов’язана з мембранами. Клітинний цинк лежить в основі ефективного гомеостатичного контролю, який дозволяє уникнути надлишкового накопичення цинку.

Основним джерелом цинку для тварин є рослинні корми, вміст в яких напряму залежить від ґрунтів на яких вони вирощуються. Кислі грунти містять більше цинку, ніж лужні. Вміст цинку у кормах коливається від 30 до 230 мг/кг сухої речовини.

Старі рослини, особливо багаті на фітин, бідніші на цинк ніж молоді.

Тому, повноцінна годівля сільськогосподарських тварин та птиці повинна балансуватися за вмістом макро-мікроелементів у кормах.

Характерною особливістю цинку є його здатність акумулюватися в організмі тварин.

Цинк корму всмоктується у сичузі або м’язовому шлунку птиці та в переважній кількості у тонкому кишечнику.

Цікаво те, що ендогенний (внутрішній) цинк виділяється у просвіт кишечнику, де частина його повторно всмоктується а інша виділяється з фекаліями.

Відносна ефективність поглинання головним чином обумовлено рівнем цинку в організмі. У випадку нестачі цинку у кормах, цинк мобілізується зі скелетних м’язів.

Вважалося, що поглинання цинку знижується через підвищення рівня інших двовалентних катіонів таких як кадмій, мідь, магній, кальцій, нікель та залізо. Однак, існують інші суперечливі дослідження які демонструють позитивні кореляції між рівнями цинку, заліза та кадмію.

Інтенсивність всмоктування залежить від віку тварин. Більша частина незасвоєного цинку виводиться з калом – до 89%, з сечею – 2,5% та молоком – 8,5%.

Балансування кормів для сільськогосподарських тварин на вміст цинку проводять за допомогою кормових добавок різної біодоступності.

Всмоктування цинку (а також заліза, марганцю та кобальту) покращується за участю достатньої кількості міді. А надлишок кальцію та фітинової кислоти (у сої, наприклад) в раціоні навпаки підвищує потребу у цинку.

Тому, дуже важливо обирати мінеральні добавки, які враховують усі ці мікронюанси. Якісні мінеральні премікси для сільськогосподарських тварин варто обирати у досвідчених виробників (подивитись тут).

Доречи, щодо біодоступності цинку існує обмежена кількість досліджень, які мають суперечливі дані.

Для свиней кращим джерелом цинку є карбонат та сульфат цинку.

Для жуйних кращий ефект дають сульфат та окис цинку.

Для курей джерелом цинку виступають сульфат, карбонат та окис цинку.

Суперечливість даних про засвоюваність і біодоступність призвело до насичення ринку мінеральними преміксами органічного та неорганічного цинку.

В якості джерел цинку можуть бути добавки у вигляді оксиду цинку, цинку сульфат, карбонат цинку, гідросихлорид цинку, сполук цинку з амінокислотами (метіонін цинку, гліцин цинку), хелатів цинку, протеїнату цинку, гліцинату цинку, пропіонату цинку, наноцинку.

Хоча вищу біодоступність мають органічні форми цинку, найбільшого практичного застосування набули все ж неорганічні форми.

Цинк сірчанокислий (цинку сульфат) – безбарвні прозорі призматичні кристали або дрібнокристалічний порошок в'яжучого смаку, без запаху. Є цинковою сіллю сірчаної кислоти. На повітрі вивітрюється. Дуже легко розчинний у воді, що дозволяє використовувати його як основне джерело доступного цинку.

Цинк вуглекислий (карбонат) – білий кристалічний порошок, майже не розчинний у воді.

Цинку оксид – аморфний порошок білого кольору, нерозчинний у воді.

Засвоєння цинку тваринами в середньому становить 60%. Найбільше цинку міститься в кістках і скелетних м’язах, тоді як рівень у плазмі та сироватці становить <1 % цинку всього тіла.

Велика рогата худоба або вівці, що випасаються на пасовищі, мають хорошу концентрацію цинку <20 мг кг/дм, і не потребують додаткових добавок.

Рекомендації вводу цинку для птиці на рівні 65 мг на 1 кг сухої речовини корму актуальні, але деякі виробники радять збільшувати дозу до 70-80 мг. Вищі дози цинку для птиці-несучки та птиці на репродукторі пояснюється більшою потребою на формування яйця та частково – сильним антагонізмом фітату та кальцію корму.

Нестача цинку призводить до порушення вуглеводного та жирового обміну. У тварин спостерігаються дерматити (паракератоз), знижений апетит, блювання, проноси, затримка росту, кульгання, дефекти кінцівок, порушення репродуктивної функції. Приплід народжується слабким, з поганим кістяком, життєздатність низька.

Клінічним проявом критичної нестачі цинку у організмі тварин є паракератоз — це дерматоз, що розвивається зазвичай у молодняка сільськогосподарських тварин та птиці ( у поросят 2-4 місяців, телят 2-6 місяців, ягнят, козенят 2-5 місяців, курчат 1-3 місяців).

У хворих тварин (поросят, телят, ягнят) реєструють видимі зміни шкіри та суттєву затримку у рості.

Гострий перебіг нестачі цинку проявляється підвищенням температури, зниженням апетиту, пригніченням та діареєю. На шкірі з’являються сотні рожевих плям різного діаметру, які через декілька днів стають червоними з синюшним відтінком. Захворювання продовжується 10-20 діб та закінчується масовим летальним кінцем.

Гостру форму дефіциту цинку слід диференціювати від бешихи (особливо за відсутності вакцинації поголів’я).

Але, частіше реєструють хронічну нестачу цинку. Початкові ураження проявляються у вигляді почервонілих плям і папул на нижній частині живота та медіальній поверхні стегон; ці ураження часто залишаються непоміченими.

Ураження повільно покриваються товстими, шорсткими лусочками та кірками. Більш очевидні ураження незабаром з’являються на гомілках і спині. Ураження іноді можна побачити навколо очей, вух, морди та хвоста, і з часом вони можуть стати генералізованими (поширеними на все тіло).

Уражені ділянки епідермісу шкіри з часом розтріскуються з вторинним інфікуванням тріщин. Унікальною ознакою, яка іноді спостерігається, є вогнищевий або дифузний гіперкератоз на язиці.

Хронічну форму нестачі цинку диференціюють від паразитарного ураження підшкірним кліщем – саркоптесом та ексудативного бактеріального дерматиту.

З початку 1990-х років оксид цинку (ZnO) широко використовується для профілактики та контролю діарей у поросят періоду відлучення, особливо викликаних ентеротоксигенною кишковою паличкою Escherichia coli F4 (K88).

Використання ZnO в європейському свинарстві значно зросло після того, як ЄС заборонив використання стимуляторів росту на основі антибіотиків (2006 р.), таких як колістин, щоб стримати розвиток антимікробної резистентності.

Свині витримують 20-30 кратне передозування цинку без видимих ознак отруєння. Це дозволяє вводити у корм оксид цинк у дозах 2,5-3,0 г/кг корму для стримування розвитку діарей.

Позитивну профілактичну дію оксиду цинку пов’язують з ефектом зменшення проникності кишкового епітелію для мікрофлори за рахунок підвищення рівню білка оклюдину (відповідає за бар’єрну функцію клітин та тканин), покращену проліферацію ентероцитів, кращий стан ворсинок (крипт) кишечнику.

Використання оксиду цинку у підвищених дозах зменшує симптоми діарей, дозволяє зменшити введення антибіотиків, покращує здоров’я відлучених поросят, підвищує збереженість поголів’я.

Проте, у цій медалі є «інший бік». Постійне надходження цинку у таких великих дозах знижує проникність кишкового епітелію для поживних речовин, змінює якісний склад мікрофлори кишечнику, частково призводить до накопичення резистентної мікрофлори.

До того ж оксид цинку у високих дозах погіршує смак корму, тому поросята неохоче його споживають.

Але, основна загроза полягає у надмірному надходженні цинку у ґрунт з фекаліями свиней, через низьке всмоктування цинку в організмі у формі оксиду цинку.

Постійне внесення гною у якості органічного добрива поступово збільшує концентрацію цинку у верхньому шарі ґрунту; вимивання та стік води призводять до забруднення ґрунтових та поверхневих вод. Оскільки цинк є нелетким і нерозкладаним, це лише питання часу, коли його концентрація спричинить токсичний вплив на екологію, зокрема на продовольчі культури, водну флору та фауну та питну воду.

Такі методи, як розведення гною або дотримання певних мінімальних відстаней між ділянками внесення гною та поверхневими водами, можуть лише уповільнити накопичення цинку в навколишньому середовищі, а не запобігти йому.

Заборона використання кормових антибіотиків та підвищенних доз оксиду цинку не призводить до зникнення проблеми діарей у поросят відлучного періоду. Тому, потрібні гідні альтернативи.

Позитивний ефект але без підвищенних доз оксиду цинку можна досягти використовуючи комплексний підхід у годівлі поросят періоду відлучення:

1. Балансування раціону поросят з врахуванням правильних співвідношень кальцію, міді та необхідної дози цинку. Це дозволить підтримувати гомеостаз організму та імунний захист. Краще використовувати кормові добавки, в яких джерело цинку має найбільшу біодоступність.

Наприклад, БМВД та премікси для свиней (подивитися тут), БМВД та премікси для телят (подивитися тут) виробництва «Анкорес-Україна».

2. Створення оптимальних умов для корисної мікрофлори кишечника. Домінування корисної мікрофлори у кишечнику не дає шансів для накопичення патогенної мікрофлори. Це досягається шляхом використання дієвих підкислювачів корму на основі органічних кислот.

Зокрема, підкислювач корму «АНКОЦИД» (подивитись тут) виробництва ТОВ «Анкорес-Україна» має у складі суміш органічних кислот, де превалює мурашина кислота, яка володіє максимальним антибактеріальним ефектом. Такий підкислювач корму згодовується у суміші комбікорму, починає діяти виключно після поїдання та підсилює перетравність корму у шлунку та кишечнику.

Ефективний підкислювач створює оптимальні умови (рН) для молочнокислих бактерій та лактобактерій для яких підкислене середовище краще ніж нейтральне або лужне (на відміну від патогенної мікрофлори).

3. Використання фітобіотиків. В залежності від складу, фітобіотики можуть проявляти в організмі тварин різні ефекти та дії: ферментно стимулюючі, антиоксидантні, протизапальні, захисні, антимікробні, імуностимулюючі та інгібуючі. Про фітобіотики, які вони бувають, як та на що діють докладно викладено у статті: «Фітобіотики. Реальна альтернатива чи чергова обіцянка? (подивитися тут).

Компанія «Анкорес-Україна» пропонує потужний фітобіотик - «АНКОФІТ», що реалізував у своєму складі синергічний ефект реальних альтернативних кормовим антибіотикам речовин – ефірних олій кориці та орегано та органічної мурашиної кислоти. Це основні компоненти, які активно пригнічують розвиток патогенної мікрофлори і дають змогу скоротити (або повністю відмовитися) від використання антибіотиків.

Це нормалізує кислотність ШКТ, створює оптимальні умови для синантропної кишкової мікрофлори, підвищує засвоюваність поживних речовин та біодоступність мікроелементів.

Більше інформації про реальне практичне використання підкислювача «АНКОЦИД» та фітобіотику «АНКОФІТ» запитуй у наших консультантів.